leo cardigan – ми взяли інтерв’ю у Тараса і запитали про новий альбом, погляди на світ і сучасну андеграундну музику.

Мене звуть Афонін Тарас і я в минулому грав в нью-джаз групі dualline. Після того, як вона розпалася, вирішив робити муз матеріал сольно. В кінці 2014 року у мене вже був готовий матеріал, але не було бажання його випускати) У той період, я захоплювався connan mockasin і шалено хотів собі купити леопардовий кардиган, коли я не знайшов той що мені підходить, вирішив, що треба назвати цей проект leo cardigan. І так ось з’явився новий проект. Acid tension зайшов дуже добре, і музика розлетілася не тільки по Україні, але й за кордоном. За весь 2015 рік у мене зібралося достатньо матеріалу, навіть на два альбоми вперед, тому судилося прямо в цьому році випускати новий альбом.

VOID – це ода безглуздості життя, її марності. Саме тієї порожнечі, яка оточує нас не тільки в період нашого життя, але і всю людську історію. Ми придумали мільйон речей: баскетбол, гітару, велосипед, інтернет, та ми наповнюємо наше життя завжди чимось новим, для того, щоб не стояти на місці, заповнити порожнечу, відволіктися від неї, однак від цього стану не втечеш. Все, щоб ми не придумали піде в небуття, так само як і прийшло з нього. Кожен з нас задавався питанням, ну а що далі? В чому сенс? За весь період свідомого життя, ми змогли зробити певні успіхи, але все одно, заповнити цю порожнечу, якимось сакральним змістом нам не вдається. І не вдасться, так як ми випадковість, яка змогла розвиватися так довго, через те, що були сприятливі умови. Якщо все навколо має свій кінець, людина, тварини, рослини вмирають, то звичайно ж це варто говорити і про великі об’єкти, сонце, галактика, все коллапсує, навіть сам Всесвіт. І коли ти це розумієш, то задаєшся питанням, так, ми щось робимо, ми розвиваємося, пізнаємо, залишаємо знання для інших, але для чого це? Якщо в будь-якому випадку, навіть сам Всесвіт закінчить своє існування, навіть якщо ми будемо подорожувати в просторі-часі, ми просто будемо відтягувати неминуче, все далі так наповнюючи порожнечу, яка навколо нас. Я не песиміст, просто у нас не дуже оптимістичні перспективи.

Ось власне про це і альбом, тому композиції дивні, напружені і не райдужні, але по-своєму улюблені. На альбом вплинули письменник Томас Ліготті (майже всіх його героїв цитував всіма улюблений Раст Коул), patricia. vereker і багато хлопців з російського андерграунду:
а саме, лейбли: johns ‘kingdom і oblast.

Планів ніяких немає. Що буде те й буде. Але хотілося б розвинути якусь подібну сцену в Україні, я не кажу про продюсерів і ді-джеїв, які просто грають чужу музику, а саме створюють її.

З приводу музичної сцени України, замість тисячі слів обурення краще скажу так. Головна проблема в культурі України, що немає сучасного діяча, який би робив свою творчість круто українською. Так, є Онуки, Джамала, Дорн якими хочеться захоплюватися, але поки таких виконавців не буде в кожному жанрі, Україна і далі буде стагнувати в аутсайдерах. Багато хто просто робить пародії на захід, інші Рашку, в принципі, в цьому немає нічого поганого, але головне, щоб це виглядало якісно і круто. ось в америці є Кобейн, в Англії Леннон, і поки у нас не буде таких людей, то власне і музика приречена бути якимось локальним явищем)

Найбільше з Україні мені подобаються: indirect, vakula, stanislav tolkachev і teenagnst)

Слухайте Leo Cardigan на Last.FM